Львівські Реферати Українською

Об'єктивні умови трансформаційних процесів у розвитку України зумовлюють її націленість на динамічне входження у світову економічну систему і насамперед — в економічну інтеграцію з провідними західноєвропейськими державами. Цей процес, безумовно, приведе до зростання товарообмінних операцій між співпрацюючими сторонами. З іншого боку, геостратегічне розміщення України дає змогу їй бути вигідним мостом для транзитних перевезень товарів і пасажирів між державами Європи, Азії і Близького Сходу. Однією з визначальних систем, які забезпечують вантажні та пасажирські перевезення територією України, є транспортна система, до якої в ринкових умовах ставляться високі вимоги щодо якості, регулярності і надійності транспортних зв'язків, збереження вантажів і безпеки перевезень пасажирів, швидкості і вартості доставки. Відповідно до цього стан транспортних комунікацій України має відповідати потребам європейської інтеграції.

В період з ІІ тисячоліття до першої половини І тисячоліття до н.е. дістає назву Ведійський. З посиленням суспільної нерівності людей очолює – “раджа”, який спочатку обирається всім населенням а потім ця посада стає спадковою. Деяка роль належить народним зборам які поступово трансформуються у збори знаті. Специфіка суспільного ладу Стародавньої Індії полягала в розподілі людей за варнами - замкненими групами. Поділ людей на певні замкнені групи мав місце в Стародавніх Єгипті та Ірані, але в Індії станова замкненість жителів набула найзавершенішою форми.

Розквіту політична думка в Давньому Китаї досягла в другій половині І тис. до н. е. Найпомітніший серед мислителів — великий мораліст Конфуцій (551—479 до н. e.), вчення якого назвали конфуціанство. Найдавнішим зібранням його афоризмів є трактат «Лунь юй». Чільне місце у ньому посідає правитель-мудрець, який втілює досконалі знання ритуалу, культури, демонструє поважність, м'якість і поступливість, вірність і відданість, повагу до старших, освіченість, чесноти, любов до людей і сумлінність, завжди дотримується справедливості, істини, вірного шляху. Головне для нього — турбота про благо підданих, яких треба спершу нагодувати, а потім навчити, виховати у високій моральності. Концепція Конфуція містить засади «правильного державного управління», конкретні поради правителям щодо завоювання довір'я народу, мистецтва комунікації; обґрунтовує стрижневі принципи управління суспільством, забезпечення всезагального щастя. Вважаючи людей рівноправними від природи, Конфуцій ніколи не був демократом. Він вчив, що трудящих треба відмежовувати від панівної верстви, а жінок ставив значно нижче чоловіків. Йому не подобалося політичне управління за допомогою писаних законів. Він надавав перевагу управлінню на основі вдосконалення людської природи, а покарання закликав замінити вихованням.
Конфуціанство з II ст. до н. е. до 913 p. н. е. було офіційною ідеологією Китаю, хоч на ньому давньокитайська політична думка не замикалася.
Другу її течію — моїзм — заснував Мо Цзи (479— 400 до н. e.). Однойменний трактат містив обґрунтування теорії виникнення держави, ідею федеративного устрою, принципи державного управління, пропозиції щодо створення жорсткої адміністративної структури, концепцію поєднання заохочення і покарання як важеля державного адміністрування, політичну доктрину «всезагальної рівновеликості» — казарменого рівноправ'я, залочаткування егалітаризму (зрівнялівки) у соціально-політичних відносинах.

Як відомо, Рада Безпеки вживає заходи проти агресора з допомогою сил, що надаються в її розпорядження, згідно зі ст. 42 і 43 Статуту. Країни-члени надають ці сили командуванню ООН. Стаття 43 передбачає укладення спеціальних угод між країною і Радою Безпеки, проте ці угоди насправді ніколи не укладалися. Всі попередні спроби розробити таку угоду (як таку) або її основні принципи не увінчалися позитивними результатами. А це означає, що кожного разу, коли виникає порушення миру, коли Рада Безпеки приймає відповідне рішення щодо здійснення операцій ООН, треба терміново використовувати механізм Статуту ООН. Однак даний механізм явно недосконалий, він потребує поліпшення. На нашу думку, передусім треба змінити сам Статут за рахунок нових статей, які б конкретизували основні принципи створення вказаних сил ООН, їх управління й фінансування.

Організація Об'єднаних Націй перебуває у досить парадоксальній ситуації. З одного боку, ніхто не заперечує, що людство живе у дедалі зростаючій взаємозалежності і що всі країни потребують певних механізмів, щоб діяти відповідно до цієї взаємозалежності. А з іншого боку, найавторитетніша універсальна політична організація поки що неспроможна ефективно вирішувати світові політичні, економічні та соціальні проблеми. Це викликає почуття незадоволеності. Чим пояснюється таке становище? Щоб відповісти на дане запитання насамперед звернемося до деяких основних засад, на яких функціонує система Об'єднаних Націй.

Ще до закінчення Другої світової війни учасниками антигітлерівської коаліції та іншими прогресивними державами була визнана необхідність ліквідації Ліги Націй і створення нової світової організації на цілком нових засадах. Цими засадами були принципи права, спрямовані на забезпечення миру, безпеки, свободи і загального добробуту людства.
Такою організацією стала Організація Об'єднаних Націй, створена 26 червня 1945 р. зі штаб-квартирою у Нью-Йорку. Її Статут і плідна діяльність протягом уже понад 50 років свідчать про величезний внесок ООН у розвиток сучасного міжнародного права.

Необхідність держави (об'єднання "багатьох людей, підлеглих правовим законам"). Кант пов'язує не з практичними, чутливо поміжними індивідами, груповими і загальними потребами членів суспільства, а з категоріями, які в цілому належать розсудливому, розумопоглинаючому світу. Звідси зрозуміло, чому держава не заклопотана про матеріальне забезпечення громадян, про задоволення їх соціальних і культурних проблем, про їх працю, здоров'я, освіту. Благополучність держави складає, відповідно до І.Канта, зовсім не вирішення вище названих і інших аналогічних їм завдань. Під цією благополучністю "не слід розуміти благополучність громадян та їх щастя, так як щастя може бути (як це стверджував Руссо)? скоріше і краще досягнуто в натуральному стані або при деспотичному урядові. Під благополучністю держави слід розуміти стан найбільшої узгодженості конституції з принципами права, до чого нас зобов'язує прямувати розум за допомогою категоричного імператива".

Іммануіл Кант був у Німеччині першим, хто взявся до системного обґрунтування лібералізму-ідейної платформи класу буржуа, що виділилися з конгломерату третьої верстви, які визнали своє місце в суспільстві і, які претендують на економічну і політичну свободу для себе. І.Кант визначив мету - викласти цю платформу в якості єдиної, розумної. Він намагався підвести під неї спеціальний філософсько-етичний фундамент і таким чином виправдати її. Кантівське вчення про державу і право - результат рішення поставленої мети. Політично-юридичні погляди Канта містяться переважно в працях: "Ідеї всезагальної історії з космополітичної точки зору", "До вічного миру", "Метафізичні початки вчення про право". Принцип суспільних переконань Канта: кожна особа наділена абсолютною цінністю; особа не є знаряддям досягнення яких-небудь планів, навіть для досягнення суспільних планів. Люди в своїй поведінці повинні дотримуватися вказівок морального закону. Закон цей не знає впливу з боку зовнішніх обставин і тому безумовний. І.Кант називає його "категоричним імперативом". "Категоричний імпетарив" зовсім позбавлений у Канта зв'язку з конкретними предметами, з реальними емпіричними подіями. Він проголошує "Роби так, щоб максима твоєї поведінки могла бути разом з тим і принципом загального законодавства". Або другими словами: роби так, щоб ти ставився до людства і в своїй особі і в особі будь-кого іншого як до мети, і ніколи тільки як до засобу.

Розглядаючи не лише закономірності побудови громадянського суспільства, а й міжнародного співтовариства через призму верховенства особистості і її прав, можна пізнати внутрішнє життя країни і зрозуміти засади і правила, якими вона керується у відносинах з іншими народами.
Tаким чином, історію міжнародного права можна умовно поділити на чотири періоди:
1)стародавні часи
2)від падіння Римської імперії до Вестфальського миру 1648 р.
3)від Вестфальського миру до Гаазьких конференцій миру 1899 і 1097 рр.
4)від Гаазьких конференцій миру до заснування ООН і формування сучасного міжнародного права.

Міжнародне право, це правова система, яка складається з принципів і норм, якими регулюються відносини між її суб’єктами, державами, міжнародними організаціями. Історично виникнення міжнародного права пов’язане з процесом становлення людства це право не тільки розвивалося під впливом постійно змінюваних економічних та інших міжнародних відносин, а й відповідним чином впливало на дані відносини. При цьому роль міжнародного права постійно зростає. З його допомогою держави встановлюють загальноприйняті стандарти поведінки, воно є засобом міжнародного співробітництва у різних галузях суспільного життя. Особливістю системи міжнародного права полягає у тому, що вона не входить до будь-якої національної системи права і не включає норм національного права. Водночас ці дві самостійні системи не існують ізольовано одна від одної. Національно правові системи правлять вплив на нормо-творення у міжнародному праві, а останнє у важливим у сучасних умовах чинником формування національного законодавства, зокрема шляхом імплементації норм міжнародного права у це законодавство. У багатьох державах, у тому числі в Україні, ратифіковані міжнародні договори визнаються частиною національного законодавства, а у разі розбіжностей між положеннями національного закону і міжнародного договору діють норми останнього.